Войти в мой кабинет
Регистрация
ГОТОВЫЕ РАБОТЫ / КУРСОВАЯ РАБОТА, ПРАВО И ЮРИСПРУДЕНЦИЯ

Види договорів у цивільному праві.

irina_k20 456 руб. КУПИТЬ ЭТУ РАБОТУ
Страниц: 38 Заказ написания работы может стоить дешевле
Оригинальность: неизвестно После покупки вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100% с помощью сервиса
Размещено: 26.06.2020
Доцільність аналізу цих питань викликана недостатнім рівнем їх наукової розробленості. Низка питань з вказаної проблеми розглядалися у наукових працях багатьох цивілістів, переважно у контексті характеристики окремого цивільно-правового договору чи їх груп (М.Брагінський, В.Бєлов, В.Луць, А.Корецький, Ю.Романець тощо). Однак деякі важливі питання класифікації цивільно-правових договорів залишаються невирішеними, що ускладнює відмежування окремих договірних типів від суміжних договорів. Дослідженню належать як існуючі класифікації цивільно-правових договорів, так й ті, що діють у сучасному цивільному праві України. Об’єктом дослідження в даній роботі виступає цивільно-правовий договір та види. Предметом дослідження є функції та основні риси цивільно-правових договорів, порядок укладення, зміни та розірвання цивільно-правових договорів, сутність договорів у цивільному праві, особливості класифікації договорів. При проведенні дослідження під час написання роботи були використані такі наукові методи як літературний, порівняльний, метод синтезу та аналізу, метод узагальнення та інші.
Введение

Обрана тема курсової роботи є актуальною, тому, що Україна має намір увійти в перелік цивілізованих правових держав. Правова база договорів є як внутрішня так і міжнародна, де прописані шляхи укладення певних угод, регламентуються зобов’язання обох сторін. Для інвестицій та подальшого інтегрування України у Європейське суспільство вивчення даного питання є дуже потрібним. Матою праці є отримання визначення правового середовища договору в цивільному праві України. Треба зазначити, що на сьогоднішній час, розвиток єдиного визначення договірного права відсутнє. Отже поняття цивільно-правового договору є узагальненим, на прикладі (купівля-продаж, перевезення, доставка товару, оренда, підряд на будівництво). Дослідження договору у цивільному праві полягає у встановленні спільних ознак, властивих кожному з названих та невизначених договірних типів у чинному законодавстві. Доктрина цивільного права України визначає та вивчає сукупність правил, що стосуються всіх видів договорів і загалом становлять «договірне право». Після визначення та обробки усіх слабких сторін, дуже необхідно прийняття нового Цивільного кодексу України, ця подія ознаменує новий етап у правовому регулюванні договірних відносин учасників цивільного обороту. Докорінних змін потребують як принципові засади регулювання договірних відносин, так і спеціальні норми, присвячені видам та особливостям договорів, з допомогою яких їх учасники задовольняють свої майнові інтереси, оскільки на сьогодні створився певний правовий вакуум, коли старі норми нездатні ефективно регулювати сучасні економічні відносини, що існують в суспільстві. Новий Цивільний кодекс України міститиме чимало новел договірного права, починаючи з закріплення принципу свободи договору як однієї із основних засад цивільного законодавства і закінчуючи закріпленням нових видів договорів, раніше невідомих цивільному законодавству. Так, одними із таких нових договорів, які не були раніш врегульовані в законодавстві, став публічний договір і договір приєднання. Гостра необхідність забезпечення стабільності та визначеності закріплюваних суспільних відносин в умовах регулювання правовідносин позбавлена сенсу за відсутності адекватної системи цивільно-правових договорів, безперервні видозміни якої і поява нових договірних типів вимагають науково обґрунтованих оцінок та прогнозів правового регулювання зазначених відносин.
Содержание

ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ 5 1.1 Сутність договору у цивільному праві 5 1.2 Юридичні функції та значення договору 12 РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДОГОВОРІВ 16 2.1 Класифікація договорів у цивільному праві 16 2.2 Договірні відносини 23 РОЗДІЛ ІІІ. ПОРЯДОК ЗАКЛЮЧЕННЯ ДОГОВОРІВ ТА СКАСУВАННЯ 26 3.1 Заключення договору згідно цивільному законодавству 26 3.2 Скасування договору 30 ВИСНОВКИ 34 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36
Список литературы

1. Цивільний кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356. 2. Господарський кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст. 144. 3. Сімейний кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст. 135. 4. Закон України "Про нотаріат". - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст. 383. 5. Бородовський С.О. Деякі питання укладення цивільно-правового договору // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статтей. - 2003. - Випуск ХІ. - с. 86-89. 6. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1988. - 176 с. 7. Завидов Б.Д. Общие положения и отдельные особенности обязательственных правовотношений // Юрист. - 2003. - № 1. - с. 25-28. 8. Заіка Ю. Складення заповіту під умовою // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 7. - с. 39-41. 9. Кабалкин А.Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. - М.: Наука, 1980. - 254 с. 10. Косинов С. Особенности правових норм, обеспечивающих защиту прав потребителей по договору купли-продажи // Право України. - 1999. — №1. - С.90-92. 11. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. — С.166-182. 12. Крылова З.Г. Ответственность по договору поставки. — М., 1987. 13. Кукина Т.Е. Предмет договора поставки // Право й экономика. - 2001. 14. Кучер А.Н. Акцепт как стадия заключения предпринимательского договора // Законодательство. - 2001. - №7. - c. 36-43. 15. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — К., 2001. 16. Луць В. Кодифікація договірного права // Українське право. 1997. - №3. - С.142-143. 17. Луць В.В. Заключение й исполнение хозяйственных договоров. — М., 1978. 18. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / Міжнародний фонд "Відродження". - К. : Ділова Україна, 1996. – 352 с. 19. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. ІІ. – 1088 с. 20. Наумова Л. Договор поставки: наиболее типичные ошибки // Хозяйство й право. — 1999. — №2. — С. 106-108. 21. Олюха В. Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції і система. — К., 2003. — 20 с. 22. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное пра¬во: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. — К. — Севастополь, 2002. 23. Притыка Д.Н., Осетинский А.И. Правовее регулирование поставок. — К., 1989. 24. Теньков С.О. Судовий розгляд спорів пов’язаних з формою договорів // Вісник господарського судочинства. -2003. - №3. - с. 139-143. 25. Токар І.Л. Деякі проблеми правового регулювання прийман¬ня продукції (товарів) покупцем // Вісник Вищого арбітражного суду України. — 1998. — №2. — С.252-258. 26. Фриев А.Л. Договор контрактации как разновидность купли-продажи // Арбитражная практика. - 2001. - №6. - с. 12-13. 27. Харитонов Є., Харитонова О. Деякі зауваження щодо систе¬ми договірного права у проекті Цивільного кодексу України // Ук¬раїнське право. — 1997. — №3. — С. 144-145. 28. Хохлов С.А. Техника договорной работы //Антология ураль-ской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. — М., 2001. — С.203-227. 29. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с. 30. Цивільне право України: Підручник у 2 кн. / О.В. Дзера та ін. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1 – 736 c. 31. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2004. – с. 1112. 32. Шмитгофф К. Экспорт: право й практика международной торговли. —
Отрывок из работы

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ 1.1 Сутність договору у цивільному праві Стаття 6 ЦК містить норми, що розвивають положення про свободу договору як одну із засад цивільного законодавства. З урахуванням загальних тенденцій підвищення ролі вільного волевиявлення суб'єктів цивільних відносин у ЦК спеціально визначене співвідношення актів цивільного законодавства і договорів. Зокрема ЦК розрізняє укладення договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства, і договорів, передбачених такими актами. Щодо договорів, взагалі не передбачених актами цивільного за-конодавства, важливим є те, що допускається укладення будь-якого договору, який не суперечить загальним засадам цивільного законо¬давства При цьому не має значення, згадується взагалі такий договір у законодавстві чи ні. Головне, щоб його положення відповідали засадам цивільного законодавства, зокрема зазначених у ст.3 ЦК [1]. Отже, якщо договір не згадується в актах цивільного законодавства взагалі, особи мають право врегулювати свої відносини на власний розсуд. У таких випадках має місце подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело (форма) цивільного права. Наприклад, норми права можуть встановлюватися корпоративним договором, яким визначаються правила поведінки членів відповідної корпорації, а також осіб, котрі вступають з цією корпорацією у цивільні відносини. Якщо договір згадується в актах законодавства, але регламентований ними не досить детально, сторони можуть врегулювати на власний розсуд ті свої відносини, які не врегульовані цими актами. Фактично тут також має місце подолання прогалин у законодавстві, а звідси випливає висновок, що окремі умови такого договору можуть створювати норми цивільного права. Частина 3 ст.6 ЦК визначає співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між ними випливає з того, що зазначена норма передбачає ситуацію, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Отже, особам надається право вибору: використати вже існуючі норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Водночас варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право суб'єктів договору відступити від положень актів цивільного законодавства, але з нього існують винятки. До них належать такі ситуації: а) відступлення від положення акта цивільного законодавства прямо заборонене цим актом; б) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є безоплатним) [24]. Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань закон називає договір. Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст. 41 ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Договори — це дво - або багатосторонні угоди. Рис.1 Загальні поняття Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки: • в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; • договір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис. Іноді під поняттям "договір" розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям "договір" у тому чи іншому випадку. Рис.2 Форма договору За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК [1]. Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством. Сутність, а також значення цивільно-правового договору найбільш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна. Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору. Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін. Програмне-координаційна функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки. Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін. Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулю¬вання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму. Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо [8]. Називають також інші функції договору. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин. Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і умовою існування ринкової економіки. Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості" [1]. Звідси випливає, що свобода договору означає: 1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учасники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати. Як виняток з загального правила, обов'язок вступу в договірні відносини може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства (публічний договір — ст.633 ЦК) або передбачений угодою сторін [1]; 2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться [1]; Рис.3 Схематичне упорядкування співвідношень 3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані "безіменні" або ж "непойменовані" договори); 4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст. Рис.4 Права при укладенні договору Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється вимогою обов'язковості його виконання сторонами [1, ст.629]. Такий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучасному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права та обов'язки, стають учасниками зобов'язання, а відтак перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах. Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гл.48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом [1, ст.651]. Невиконання або неналежне виконання сторонами договору спричиняє наслідки, встановлені гл.51 ЦК [1]. ? 1.2 Юридичні функції та значення договору Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільних правовідносинах. У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо). Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо. Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників — підприємств, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна — бартер, постачання енергії тощо). Безумовно, не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підрядного типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо). Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для відступлення виключного права на знаки для товарів і послуг, права на не-розкриту інформацію (ноу-хау). Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і між самими громадянами. Розкриваючи значення договору, слід підкреслити і його функції як правового засобу регулювання товарно-грошових та інших майнових відносин. Поняття функції договору неоднозначно визначається в юридичній науці. Так, В.Г.Вердников під функцією господарського договору розумів вияв основних цілей використання договірної форми відносин між організаціями в галузі господарства, вияв головного призначення цього договору. Вважаючи наведене визначення неприйнятним з ряду мотивів, О.О.Красавчиков так формулював .поняття функції цивільно-правового договору: функція договору — це не форма (вираз, вияв тощо), а певний вид дій (впливу) названого юридичного факту на суспільні відносини. Мабуть, у функціях договору поєднуються і вияв головних цілей, основного призначення договору і його вплив на суспільні відносини, бо без використання цієї форми для конкретних правовідносин не може виявитися головне призначення цієї категорії. Чітку класифікацію функцій цивільно-правового договору запропонував О.О.Красавчиков. На його думку, договору властиві такі загальні функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна. Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору. Програмна-координаційна функція означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого, — засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи. Інформаційна функція виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов'язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обгрунтованого рішення з цього спору. Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання належного виконання зобов'язань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної форми (застави, завдатку, гарантії, поруки, неустойки тощо). Нарешті, захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу тощо. Зазначені функції об'єднуються більш загальною — регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин. ? РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДОГОВОРІВ 2.1 Класифікація договорів у цивільному праві Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей. Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні. Консенсуальні договори — це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші. Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику. Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо [21]. Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст.657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку, іншої нерухомості, має бути обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації під загрозою недійсності такого договору. Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні (синалагматичні) -у ст.626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми. У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, а інша -лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника — лише обов'язок виконати вказану вимогу. Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі [1]. З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відно¬син договори поділяються на сплатні і безвідплатні. Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила [1, ч.5 ст.626]. Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо. Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає іншій особі у власність майно. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні. Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна кількість договорів має саме такий характер. Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір [1, ст.635]. Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору в майбутньому. ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому прямо не виражена воля сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків. ЦК прямо не закріплює якихось конкретних видів попередніх договорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий практиці минулих років договір запродажу жилого будинку. За змістом діяльності, що регулюється договорами, їх поділяють на майнові і організаційні. Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага, їх відмінною рисою є спрямованість на отримання майна або блага, що досягається ви¬конанням зобов'язання. Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначе¬ні створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності [24, c.409]. Залежно від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватно¬правові) договори і договори публічні. До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо). Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму свободи дого¬ворів, який найповніше виражає приватно-правові засади, що становлять основу цивільного права. З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання. Основний договір є первісною і головною підставою визначен¬ня прав і обов'язків учасників зобов'язання. Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому [1, ст.634]. Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, більш точним, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось при¬чин вчинити саме так. Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у новий ЦК. Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів: • договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів); • договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, бе-зоплатне користування майном, лізинг); • договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт); • договори про передачу результатів творчої діяльності (автор-ські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції); • договори про надання послуг (перевезення, страхування, до-ручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір); • договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю). Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різновиду.
Не смогли найти подходящую работу?
Вы можете заказать учебную работу от 100 рублей у наших авторов.
Оформите заказ и авторы начнут откликаться уже через 5 мин!
Похожие работы
Курсовая работа, Право и юриспруденция, 34 страницы
408 руб.
Курсовая работа, Право и юриспруденция, 31 страница
372 руб.
Курсовая работа, Право и юриспруденция, 42 страницы
504 руб.
Курсовая работа, Право и юриспруденция, 26 страниц
432 руб.
Курсовая работа, Право и юриспруденция, 27 страниц
324 руб.
Курсовая работа, Право и юриспруденция, 23 страницы
276 руб.
Служба поддержки сервиса
+7(499)346-70-08
Принимаем к оплате
Способы оплаты
© «Препод24»

Все права защищены

Разработка движка сайта

/slider/1.jpg /slider/2.jpg /slider/3.jpg /slider/4.jpg /slider/5.jpg